ОКСИМОРО́Н, ОКСЮМОРО́Н

ОКСИМОРО́Н, ОКСЮМОРО́Н, а, ч. Стилістичний засіб, коли свідомо поєднуються протилежні за змістом поняття, які разом дають нове уявлення. Основним принципом будови поетичної лексики ["Гофманової ночі" М. Бажана] стає зіставлення несумісних за смислом і стилістичним забарвленням слів: у метафорі (сандалі сатани), в оксюморонах (похмурий бенкетар, холодна заграва гарячого вина) (Рад. літ-во, 4, 1969, 23). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 683.